М. Рильський:
Є така поезія Верлена,
Де поет себе питає сам
У гіркому каятті: "Шалений!
Що зробив ти зі своїм життям?"
І. Багряний, "Людина біжить над прірвою":
"Ця сама колона рухається і тепер повз вікно... Там офіцери кутаються в ковдри граційними, аристократичними жестами, як колись їхні предки - римські патриції - куталися в тоги. Вони мають зеленаві, червоні й зозулясті пір'їнки в своїх шляхетних капелюшках - рештки їхньої краси і величі".
П. Верлен
Заря догорела,
Во мгле тополя,
Печаль без предела легла на поля.
Окума Токомити
...Осенней порой
Под сводами горного храма
Застыли в тиши,
Грустно выстроившись по чину,
Одинокие божества.